Любов – це дар, тож бережи її Віддай у серце рідної країни, Неси її у задумів краї, Туди, де лине пісня солов’їна. Де за вікном гримлять дощі рясні прокинься птахом і лети до тої, що ніжно кличе тебе уві сні, лети думками мрії дорогої… В куточку України,де фортеці історію приховують від нас Живе і буде жити в моїм серці Тернопільщини край,що кожен раз Весною розквітає на очах, Природою так любо потішає, Не вистарчить, мабуть, лиш у словах Показувати світ одного краю. Мій рідний край – моя Галичина, Тут будень й свято вміють шанувати. Моя найкраща в світі сторона, І я про твою славу буду дбати. Бо є кого наслідувати мені: Герета, Будний, Вихрущ, Демків, Лепкий. Вони – ясне сузір’я у імлі, Жертовний шлях пройшли вони нелегкий. А слово – Бог, його люби завжди, Хай барвами веселки засіяє, Вкраїнська мова через береги Розлилася, як океан без краю. В моєму слові оживуть віки, Мій рідний Зборів дзвінко промовляє: «Обози, стріли, вгору – бунчуки! Козацьке військо у двобій вступає!» Прославилося місто козаками І Зборівською битвою – не з казки, Хмельницького відважними ділами, Які не привели нас до поразки. Тернопільщина давня і сучасна, Мій рідний край, моя Галичина, Таланту іскра вироста прекрасна З твоїх обіймів, мабуть не одна. Тут виросли письменники й поети, Що славили на світ усю країну, Створили для нащадків силуети Безмежних почуттів для України. В моїм краю бажань буяє нива, А квітів так багато, як пісень. «Людино, ти прощай і будь щаслива »,- Сказав творець для нас на шостий день. Любіть, допоки ще не пізно, Цінуйте кожну мить життя, Не прагніть так байдуже й грізно До кращого чужого майбуття. Ширяють інші в небі літаки, А я всього лиш вітер у польоті. Лечу ж туди, де вічності роки Ховають миті в скромній ноті. Коли знайомі опіки розлуки, Жорстока і байдужа ностальгія, Так хочеться узяти себе в руки, Та смутку вже ніхто так не розвіє. Поллються стрімко із очей прозорі й завжди чисті сльози. І не зрівняється Мюррей * із дивом синьої мімози. Та знати б, що той біль такий проворний Пораду даючи ,а не наказ: Любіть свій край, єдиний, неповторний Так сильно, наче це останній раз!
|