Відкрию блокнот, розгорну все на чистій сторінці Очищу думки і у неба прошу благодать: Як важко на світі самотній, стомленій жінці О, небо, дай друзів, бо їх вже не сила шукать. Набридло шукати, набридло вставати з колін І змучений мозок вже спину схиляє додолу. А вухом ще чуєш далекий прихований дзвін І ще раз клянешся: не допоможеш нікому. Ти знову встаєш, довіряєш, смієшся в лице І радість твоя не у серці, а лиш на обличчі Ти хочеш не згадувать гірке противне ОЦЕ Проте повертає тебе хтось до зради у вічі. Лиш крок вліво, вправо, вперед – і розстріл; Так, зовні ти сильна, в середині ж – вир емоцій І тіло пронизує безліч розпечених стріл І хтось тобі знову так вправно замилює очі. Ніколи нікому ти не бажала зла, Але крізь гіркий й темний осліп Ти серце розкрий, нехай вийде темна імла Просила, благала і буду просить тебе досі.
|