Щастя – воно з’явилося несподівано, наче чудо. Марина, як і будь-хто, прийшла до того моменту, коли стала безсилою перед коханням. І яка ж біда тієї людини, коли вона усвідомлює, що ота інша людина, без котрої життя не миле, ніколи не відповість взаємністю. Розуміння безперспективності свого почуття – велике горе, яке болить до сліз. Хочеться заплакати, але сльози не ллються, а лише біль. Біль душі. Мрії. Вони знову повертаються. Іноді тішать, коли забуваєш про поняття «віра» і «надія». Згадавши про них, потіха перетворюється на глибокі рани. І так болить… Прагнення. Вони такі реальні, але неможливі. Хотілося позбутися болі. І Марина знала як це зробити: обійняти! Обійняти Романа, притулитися до його грудей і відчути взаємність. «Її ніколи не буде. Ми друзі. Часто бачимось, спілкуємось, але це не те, чого прагне серце. Кожна зустріч лише посилює мої страждання і помножує кохання», – думала Марина. Однак, попри виправданий песимізм, взаємність прийшла. Роман, якого вона так кохала, освідчився їй, хоча в нього вже була дружина. Тоді Марина не думала, що руйнує чужу сім’ю, бо так хотілося бути щасливою. І вона стала такою. Тепер у неї красивий, люблячий чоловік, мила донечка – повноцінна сім’я. Що ще треба для повноти щастя?.. Душа, сповнена радості, підносила Марину на висоту блаженства. Жінка брала на руки свою тримісячну дівчинку, яку нарекли в честь покійної бабусі Оксани, і розмовляла з нею, ніби та все розуміє. Малятко дивилося на матусю маленькими карими, як у батька, оченятами і посміхалося. Кожна усмішка перетворювалася для неньки на безмежний феєрверк ніжних почуттів. Того вечора Марина чекала коханого з роботи. Голова сім’ї трудився з ранку до ночі і це щоденне розставання засмучувало дружину, але розрадою ставала красуня-донечка. – Скоро прийде тато, – говорила жінка до Оксанки. – А зараз будемо купатися. Ти це любиш? Любиш, любиш. У бляшану ванночку Марина приготувала теплу воду і ніжно поклала до неї дочку, підклавши під голівку складену марлеву пелюшку. Заплющивши очі, маля плакало. Так було завжди, коли опинялося у воді, але, зазвичай, через хвильку замовкало, насолоджуючись ніжністю води і рук матері. Жінка ще раз до ліктя занурила руку у ванночку чи часом не простила вода, поки готувала Оксанку до купелі. – Зараз, зараз, дорогенька, зараз буде тепло, – промовила Марина, запаливши газову плиту. – Тепер трішечки підігріємо воду і все буде гаразд. Жінка поклала ванночку з дитям на полум’я і в цей момент за збігом обставин погасла лампочка. В хаті зробилося темно, лише вогонь на плиті дозволяв зорієнтуватися у просторі. Марина глянула у вікно – в сусідів світилося. «Напевно, запобіжник перегорів у пробці», – подумала і негайно кинулась до лічильника. *** …Мить. Вона буває щаслива і зла, будує і руйнує, оживлює і вбиває. Мить – клітина буття, що скоро проминає, а за наслідком може відбитися великим слідом у долі не однієї людини. *** Марини не стало… Любляча мати і дружина лежала на підлозі, вражена електричним струмом. Лиха мить гірко потопталася болючими слідами горя. Крик маленької Оксанки, здавалось, був плачем за смертю найріднішої людини. Її голос мимоволі мінявся, невдовзі лише сопів, згодом навічно стих, а полум’яні голубі язики безжалісно обіймали ванночку, в якій булькотіла вода, наповнюючи кімнату гарячою парою.
Якби не було сказано, що в основі оповідання лежить реальна подія, то написала б, що як таке можна придумати, щоб покласти ванночку із дитиною на вогонь? Адже дно підігрівається миттєво, та ще й пелюшка була підкладена тільки під голівку, а не під спинку. Не могла людина із чистими думками і тверезим розумом до такого додуматися... Виправте - простила вода - "простиГла". Це роздуми за сюжетом, а пишете Ви добре, вміло! Аж погано стало від прочитаного, як у фільмі жахів...
Аж нудота підступила до горла... І теж, як Тамарі, погано стало.... Невчасно я прочитала це оповідання - щось жахливе точно насниться... І дивне відчуття: у схожих ситуаціях у мене навертаються сльози, а зараз пройняв крижаний жах... У передмові до втору варто писати: НЕ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЗАНАДТО ВРАЗЛИВИХ
Дякую, Катрусю, за попередження. Добре, що не почала спочатку читати твір, а почала з відгуків. Не хочу образити автора, але мені зараз не можна читати щось страшне, або ж навіть дуже сумне - занадто переймаюся.
Нічого собі. Мені ще так настрій не руйнували. Я би так описати не зміг......аж паскудно стало. Вже доводилося читати подібне. І там крізь рядки відчувалося захоплення автора. Слухай, переконай мене що в тебе не так.
Коли мені розповіли цей випадок з реального життя, то мені теж було погано. Я був вражений горем, що сталося і перейнявся ним до глибини душі. Від переживань і народилось це оповідання.
який жах! Моторошно і аж нудота під горло підступає..... Юрію, певне, тут Ви використали художнє осмислення подій, з якими Вам доводиться стикатись на роботі....
Я ніколи не можу забути одного зимового дня, коли виїжджала на місце подій - аварію, де зіткнулись 12 машин, серед них автобуси..... Кров на снігу, іграшки і дитячий одяг..... Я розумію Вас, але далі попереджайте, що то буде страшно - я не читатиму!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
