Споконвік свою справу ти вЕршиш, обрізаєш із дерева цвіт, залишаєш нам людям померших, і у спогадах їхній політ. Я вслухаюсь...на диво так тихо, лиш в повітрі симфонія лір, забирає мене в думок вихор, поминально-музичний їх твір. Опановує серце турбота, що безсонною зробить цю ніч, поминальна сьогодні субота в душах блисне мільйонами свіч. Серед них лиш немає за тебе, смерть свою не зумів почекати, і я досі запитую в неба, Що ж накоїв з собою ти,брате?
|