Споконвік свою справу ти вЕршиш,
обрізаєш із дерева цвіт,
залишаєш нам людям померших,
і у спогадах їхній політ. Я вслухаюсь...на диво так тихо,
лиш в повітрі симфонія лір,
забирає мене в думок вихор,
поминально-музичний їх твір. Опановує серце турбота,
що безсонною зробить цю ніч,
поминальна сьогодні субота
в душах блисне мільйонами свіч. Серед них лиш немає за тебе,
смерть свою не зумів почекати,
і я досі запитую в неба,
Що ж накоїв з собою ти,брате?
| 
та
у Вас 
0
