Десь стежками, що там, в смерекових лісах і вітрами овіяних плаях, я до Тебе прийду, як, бувало, у снах - щоб сказати, як щиро кохаю. Я вустами Твій подих зустріти хочу, у бездонні поринути очі. Я з Тобою у вирій, як птах, полечу і всі дні проміняю на ночі. День існує лише, щоб для Тебе я встиг едельвейс відшукати на скелі і пелюсток троянд запашних, золотих принести до Твоєї постелі. Я зберу воєдино премудрість віків, у столітніх дерев запитаю, бо хочу зрозуміти, чому полюбив і за що я Тебе так кохаю!
|