Я встав з могили бо дістали… Зі слів Кобзаря записав О.Козак Поема Прокинувся на тім світі, Щоб встати з могили, Спочивати нема сили, Божий світ не милий… Коли бачу я, як плаче народ України. Прокинувся , і встав з могили Де вже давненько спочивали, та й біса з ними, Останки бреннії мої Чому ж не спиться? Бо дістали Самі собі все пересрали Мов з глузду зїхали брати? Я спочивав, аби Ви знали, Що там, куди мене позвали, Та стільки років не чіпали, Мені було там не погано… Затишно, світло, я к в гаю, Бо знав народ живе в раю І помилявся,я як бачу. Я спочивав душею й тілом, Бо все, що раньше наболіло Здолав народ мій і зажив… Щасливо, радісно, багато В сімї єдиній, Де був він рівний, як брат з братом Чечену кумом був, грузину сватом Хохол, москаль, слуга Аллаха - Ми всі пішли від Мономаха І нація була єдина А головне була - Людина Я бачив все Душа раділа, що люди багатіють в праці Та закортіло, комусь в сраці Дістати з скрині шаровари Та вишиванку зтлілу,та холяв дві пари Сестру продати, обікрасти брата, В криницю плюнути, В угоду заморського ката Зтравить народи. І ось діждалися нагоди Три п’яниці, пихаті морди Затіяли на задниицю пригоду, Буцім охотитись зібрались на природу Самі ж похеривши свою породу Засмажили свинюку для народу Під Яворівських шелест, Каркання Драчів І Чорновіл замість бізона Кричав, що парився на зоні За Україну вільну, нову І наш народ забув вже мову - Москаль нас гнобив! – В угоду їм кричали остолопи Забули швидко, як лизали жопи, Щоб із народу вибитись, Над ним постати, А при нагоді ще й пос..ти На предків голови своїх… І герб зварганили, і прапор ось Та не пішло в них щось… Зломать – зломали, Границі хутко обкарнали, А ось щоб будувати мали Сердешнії забули, чи не знали… Пока запасів ще хватало, Горілку пили, та пісні волали, Коли ж засіки оскуділи, Рішили – вже й пора до діла – Згадали, в кузні кадрів є ще тіло Десь між цехами заблудило, Ну й що, що мови рідної не знає Зате, як кажуть, від сохи. Він якийсь поет, чи лектор, На трьох заводах був директор! Це Вам не «цецки-пецки» - аргумент Хай жиє другий президент! А тим часом країна чахла, І одним махом все розпродали за кордон Все, що нажили, а нам, пардон… Із відти імпортний гондон, Щоб не плодились… У селах хати покосились, Народ неначе очманів, Поля бур’яном заросли, А він мовчав, німий і кволий, То ж паном став, Хоч зад у нього голий Село спустіло… Зосталися жінки і дітки Бо голозадії пани Сяк-так полатавши штани Пішли у білий світ, На заробітки… Що ж президент наш недолугий? Хоч в Україні він вже другий Не знав сердешний, як і перший, Що президентові робить. Недовго думав – почав пить. Заллє за комір, На гітарі побринчить- Таки на світі добре жить! Він пити – пив, гулять - гуляв, По світі Божому літав, А між цим ділом, Пів-країни розпродав, А може вкрав… Та що там вкрав, Він просто брав: Зятьку завод в карман поклав, На чорний день, Ну й ще собі щось там… Та, як відомо, Скільки ниточка не в’ється тихо, Знайшов собі на дупу лихо. Нардепи, хоча й самі злодюги, Не винесли такої вже наруги: Де ж бачено, аж тут не до забав, Щоб більше них хтось гріб і рвав. Зібралися у Раду й на починок Відправили сердегу на спочинок… І знов задача для громади - Кого ж поставить, провели нараду: спитаємо народ, зберемо Раду… Та з-за морів одержали пораду: Не тужте голови, та не будіть лихо, Є кандидат, якого треба тихо, тихо До верху влади підвести… Народу ж так це піднести, Що буцім виходець з народу, Ви ж тільки гляньте на породу: Високий стан – з лиця пий воду. Поки так рядили-судили, То кандидата видно підмінили, Коли представ перед народом І сліду не залишилося від вроди, Мов з Марсіанської породи, Не можна визначить його природи Але , що точно, не земний… Були ще кандидати на посаду, Та в Раді не забули про пораду, Схилили супротивницю до зради, Зійшлись докупи, поділили владу Під лозунгом нам влада, а брехня народу Зібрали на Майдан своїх – й дістали згоду. І показавши ручки ніжні, ніби що не крали, З усого світу всіх кумів зібрали І керувать Вкраїной почали Що то було за правління? Що то за робота? Один кум у небо рветься, А другий у болото. Той посади продає, родичів кришує, Президент же світом їздить, Нічого й не чує. А прем’єрша, та ж з Майдану, Поплакала із народом, роз’ятрила рану За людей уже забула, Бо це та ще штучка, Від тюрми її спасли Далі краде сучка. Та не довго скрипка грала, Не довго били в барабан, Чогось побили куми горшки, Не поділили владу трошки Бо той козел, а той баран… А що ж прем’єрша? Та злодюга клята Понацькувала брат на брата, Помиї в президента лила, Ото ж всю владу й розвалила Усюди розпускала слухи – Що президент наш із макухи, А в голові у нього мухи… Гарант наш теж не пальцем шитий Знай, при нагоді правдой крити, Брехункою плітницю називав Грозився в суд…та не подав, Бо ж у суді є кілька лав, А, як розкриється, що брав… Тут не до помсти, тільки Попустиш трішки і пропав… Ото ж чубилися всі роки Народ хватався вже за боки, Сміялися і сльози лили, Квартал 9-й породили, А ті на норми всі забили Красиво всіх лайном облили, Примурків, що при владі, підняли на сміх, А ті регочуть з себе, сміх і гріх… А прима й далі мутить воду Строк виборів прийшов, шукає броду На президента крісло вже поклала око Я президентом хочу буть!- оце нівроку, Забула, що просрала нафту й газ І що казну спустила в унітаз, Що у розбитого корита, рідний край! Їй президента крісло подавай! Кощунства більшого не знала Ненька, Щоби якесь там жиденя порхате, Похеривши і маму й тата, Кричало: «Я - Україна, я - ваша мати…» Ото б зловить, та добре дати По голій дупі кропивою, Як ненька добра моя мати, Із вірою у те святою То бур’яном, то кропивою Учила діток не брехати. І знову вибори, і знову Рада. Ну й Раду вибрала громада, Куди не плюнь – на зраді зрада Хто при грошах, той і при владі, Мазурики цій владі тільки раді, Провалися до Ради хто як міг. А установ ступивши за поріг По кабінетах розбрелись. Коли прийшов, неначе був Людиною, Освоївся, на лапу взяв і став скотиною. Де ж ви, славні Козаченьки?! Де ж ви, Гайдамаки?! Бо ж нинішнім самозванцям Геть усе до сраки Козаками називають, себе, сіромахи А на справді ж, Боже милий, Пішов народ миршавий, хилий. Їм в очі брешуть – він мовчить, Розвісить вуха, та не в змозі Брехню від правди відрізнить. Спитати хочу, бо не сила, Яка ж Вас мати породила, Чи може Вам щось поробили Нащадки славних козаків… Дніпро сивий розлютився: - Встань, Кобзарю, - кличе, Чом страждає Ненька, чому плаче, іди подивися… Подивися, не барися, хто там коїть лихо, Хто народ наш обдирає, чом сидить він тихо… Я втав, піднявся на могилу і заволав: Народе мій, народе милий, Чому мовчиш ти тихий, терпеливий, Хто не знущався над тобою, Хіба лінивий? Коли ж нарузі цій кінець, Коли ж урветься твій терпець? Та волі прапор піднімеш ти над головою Та грюкнеш, з біса булавою Панкам під задницю ногою Потому й владі цій кінець. 17.03.2010 Знов вибори пройшли… Народе мій, атас, Порядні люди не для Вас! Держіть карман, готовте нал, До влади рветься кримінал…
|