Я міг би тебе і не знати, Зустріти і мимо пройти. Навколо стежинок багато, І тільки одна – де йшла ти. Я міг не промовити: - Здрастуй! Кудись подивитися вбік... Буденного спокою царство Сміється тепер звіддалік. Я міг би іще без кохання Прожити хоч тисячу літ. Та нині собою ти, панно, Для мене затьмарила світ. Я міг би, повір, мій гнобитель, Забути давно твій поріг. І навіть тебе не любити Я міг би, але я не зміг!.. 31.03.10.
Кожний із нас у житті сам вибирає шлях по якому йти, так і в даному випадку - можна було пройти мимо, не помітити, не зреагувати на поклик почуття, але цього не сталося, може, й справді наша доля все вирішує за нас. Дякую.
Вірш прекрасний!!! На душі зразу стало світліше. Дякую, Вам, Вікторе, за такі вірші. Виникає думка: коли будете робити свою збірку віршів? Їх вже так багато і всі вони гарні.
Дякую тобі за коментар, Оксано. Подібних запитань я почув уже багато, завжди відповідаю: - Потерпіть ще трошки! З року в рік щось заважає зайнятися виданням, зараз також певні обставини не сприяють цьому.
Вона його ще не читала, як і чимало моїх останніх віршів.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
1
