| * * *  Принесли ковили, а за нею - барвінку.
 Будем знов уквітчати
 жалі і гріхи.
 Калататиме дзвін
 на дзвіниці
 так дзвінко...
 Пролітатимуть низько
 стоокі птахи.
  Захід потай химери кує ненастанно.
 Значить, знову збираються
 відьми по дощ.
 Всі шляхи,
 що в глетчану алею вростали,
 ще, о Боже сторукий,
 у небо подовж!
  Онде роси вночі кришталіють у полі.
 А по серцю - відлуння
 столиких дзвінків...
 Нам у колі земному -
 клечальні тополі,
 а в небесному -
 зілля тернових вінків.
 |