* * * Я став нестерпно мовчазним — У серці вибухнули зорі. І ось тепер одна-одним Душа вікує в мезозої. Під нею сплять материки, Над нею брижаться планети, І світ, не створений ніким, Іще не зна свої прикмети. І я, усю зібравши суть, Зринаю знов у стратосферу. Аж гульк — мене уже несуть — Неначе мамонта — в печеру.
|