| * * * Я став нестерпно мовчазним —
У серці вибухнули зорі.
І ось тепер одна-одним
Душа вікує в мезозої. Під нею сплять материки,
Над нею брижаться планети,
І світ, не створений ніким,
Іще не зна свої прикмети. І я, усю зібравши суть,
Зринаю знов у стратосферу.
Аж гульк — мене уже несуть —
Неначе мамонта — в печеру.
| 
у Вас 
0
