СМЕРТЬ САЛЬВАДОРА ДАЛІ Ця пора, цей потік полохливих пейзажів, Де ховаються равлики за горизонти. Таємниці, які ти нікому не скажеш, Вже сплітають печалей невидимий контур. І скрадаються дні в паралельному колі, І метелики крильцями б’ються об скелі. І себе не розкласти на час і на колір, Щоб за тінь зазирнути крізь сонячні скельці. Забурунять моря й захитаються вежі, Закружляють вітри золотого Нарциса. І на привидах болю постануть пожежі, Щоб нарешті ти полум’я вволю напився. І смаглява епоха — остання розрада — Вже чвала на коні перетерплого цвіту. І богиня Гала — непідробна, як правда — Нахиляється над непритомністю світу.
|