СМЕРТЬ САЛЬВАДОРА ДАЛІ

Ця пора, цей потік полохливих пейзажів,
Де ховаються равлики за горизонти.
Таємниці, які ти нікому не скажеш,
Вже сплітають печалей невидимий контур.

І скрадаються дні в паралельному колі,
І метелики крильцями б’ються об скелі.
І себе не розкласти на час і на колір,
Щоб за тінь зазирнути крізь сонячні скельці.

Забурунять моря й захитаються вежі,
Закружляють вітри золотого Нарциса.
І на привидах болю постануть пожежі,
Щоб нарешті ти полум’я вволю напився.

І смаглява епоха — остання розрада —
Вже чвала на коні перетерплого цвіту.
І богиня Гала — непідробна, як правда —
Нахиляється над непритомністю світу.