На вулиці генія руху нема.
На вулиці генія вічна зима
І час розколовся на втіхи.
Лиш зрідка підпалять оселю чиюсь
Або поміняють кашкет на картуз,
І знову — зачумлені стріхи. Чому ж ти живеш тут посеред пітьми,
Де світло обкраяне лезами тьми,
Де долю спіткали спокути?
Кому загартоване ложе плести,
Кому до проспекту надій доплисти,
Щоб випити чашу цикути? І марність гортають останні бійці,
Вкарбовані міцно в оселі оці
Пекучим тавром свого хисту.
І знову за кожним відкритим вікном
Історія прагне останнім ривком
Здолати печать свого смислу.
| 
у Вас 
0
