Світає…вже вогник догрів, А у кімнаті плач, Цей проклятий зробив все так, як хтів, І у трубу подув трубач! Він вмер…нема його, Не втане він, нічого більш не зробить, Нема того, хто так кохав, того, Хто більше й слова не промовить… Вона…вона вже більше тижня не говорить, І замкнута завжди у собі, І лише одне слово завжди мовить: «Нема …нема….нема….в труні…» Він і вона, але вона жива, Як можна без нього тепер жити, Вона наново на світ очі відкрива, Вона буде завжди його любити! Нехай нема його, але ж кохання, Воно не вмре, воно живе, Вона проплаче до світання, І у труну за ним піде….
|