Світає…вже вогник догрів,
А у кімнаті плач,
Цей проклятий зробив все так, як хтів,
І у трубу подув трубач! Він вмер…нема його,
Не втане він, нічого більш не зробить,
Нема того, хто так кохав, того,
Хто більше й слова не промовить… Вона…вона вже більше тижня не говорить,
І замкнута завжди у собі,
І лише одне слово завжди мовить:
«Нема …нема….нема….в труні…» Він і вона, але вона жива,
Як можна без нього тепер жити,
Вона наново на світ очі відкрива,
Вона буде завжди його любити! Нехай нема його, але ж кохання,
Воно не вмре, воно живе,
Вона проплаче до світання,
І у труну за ним піде….
| 
та
у Вас 
0
