Рідна ненько Україно, Чого ти не плачеш? З усіх кінців тебе грабують, А ти мов небачиш? Радуєшся що ти вільна? Хоч і на папері. Радуєшся, що відкриті, В твоїй хаті двері? А в ті двері лізуть всякі, І лихі й недобрі, Розкрадають все, що бачуть, Злодії хоробрі. Та вивозять за кордони, І золоте й срібне. Та привозять із-за моря, Все, що не потрібне. Проститутки за валюту, Тіло продають, А байстрючат, що родятся, В притулки здають. Буде славний, Україно, В тебе генофонд, І чорнявий, і блакитний, І жовтий народ. Депутати- наші кати, Все закони пишуть, А на те їм наплювати, Що народ ледь дише. Що немає за що людям, І хліба купити, Що вже в петлю де-хто лізе, Бо незна як жити. А хто знає, той не хоче, І слова сказати, Заспіває: "Ще не вмерла", Та й лягає спати. Отак проспали й прогуляли, Все, що в нас доброго було, У місті злидні посилились, І чорний сум прийшов в село. І ходять люди, як примари, Голодні, босі і німі. Ми на папері наче вільні, А живемо як у тюрмі. То може вже пора проснутись? І очі заспані промить, Бо вмре, загине Україна, І славу їй не відновить.
|