Покохав колись дівчину, Молоду, гарненьку. Запалив вогонь кохання, У її серденьку. Покохались, полюбились, Пішли розписались. І друг другом чверть століття Тільки милувались. Підросли сини дубочки, Жити та радіти, Та влюбився старий дурень, Ніде правди діти. Молоду знайшов, красиву, Своя не така вже, Хоч і мав чуприну сиву, І народ що скаже? Мов юнак літав на крилах, Десь під небесами, І не думав, серце плаче, У рідної "мами" Так три роки промайнуло, Немов би три дні. Думав я що знайшов щастя, В чужій стороні. Та настала клята криза, Скінчилися гроші, Став молоді не потрібен, Як собаці воші. Прийшов знову до дружини: -Пробач же рідненька, Я кохати тебе буду, Як рідную неньку. На руках носити буду, До скончання віку, І найкращим тобі буду, В світі чоловіком. І пробачила дружина, Хвала їй і слава, І забула що у мене, Була якась "Клава". Живем тепер душа в душу, Немов молодята, І забули, що була в нас, Та розлука клята. Скажу так, хлопці-молодці, Вам така порада: -Майте синицю у руці, І будьте тому раді.
|