Покохав колись дівчину,
Молоду, гарненьку.
Запалив вогонь кохання,
У її серденьку. Покохались, полюбились,
Пішли розписались.
І друг другом чверть століття
Тільки милувались. Підросли сини дубочки,
Жити та радіти,
Та влюбився старий дурень,
Ніде правди діти. Молоду знайшов, красиву,
Своя не така вже,
Хоч і мав чуприну сиву,
І народ що скаже? Мов юнак літав на крилах,
Десь під небесами,
І не думав, серце плаче,
У рідної "мами" Так три роки промайнуло,
Немов би три дні.
Думав я що знайшов щастя,
В чужій стороні. Та настала клята криза,
Скінчилися гроші,
Став молоді не потрібен,
Як собаці воші. Прийшов знову до дружини:
-Пробач же рідненька,
Я кохати тебе буду,
Як рідную неньку. На руках носити буду,
До скончання віку,
І найкращим тобі буду,
В світі чоловіком. І пробачила дружина,
Хвала їй і слава,
І забула що у мене,
Була якась "Клава". Живем тепер душа в душу,
Немов молодята,
І забули, що була в нас,
Та розлука клята. Скажу так, хлопці-молодці,
Вам така порада:
-Майте синицю у руці,
І будьте тому раді.
| 
у Вас 
0
