Опис
Невимушена і
проста хода
І легкий крок
немов листка падіння.
Говориш ти –
мов у струмку вода
Журчить,
вмиваючи гірське каміння.
Ясний твій погляд – мов проміння блиск,
Та колір неба
у очах бездонних,
Необережність,
і потонеш в них,
Від їх тепла в
зимі цвітуть півони.
І як не скажеш
про шовкову прядь
Хвилястого,
русявого волосся,
У день, чи у
ночі на нього глянь,
Це золото
достиглого колосся.
А що душа,
захована вона
В глибинці тіла,
кожному не видна,
Цей ґрунт готуй для доброго зерна.
Плекати й
берегти її повинна.
|