Сумне прозріння
Одразу очима знаходжу
На мрію далеку похожу,
І в грудях тамуючи подих
За нею виходжу по сходах
Чужими ногами потертих,
Як доля важка розпростертих.
Прямую з метро до бульвару
Я поруч із нею – не в парі
Поміж незнайомого люду
Із вогником гордості в грудях
У юність чужу й невідому, -
Подалі від рідного дому.
Потроху світліють простори
В моєму старечому зорі,
І небо холодне, безкрає,
Мов жаром мене зогріває.
Незримо, нестримно, зненацька,
Як мрія наївна - юнацька.
Та раптом хлопчина безвусий
До мене озвався: "Дідусю,
Напевно ви тут заблукали,
Що маєте вигляд охлялий,
Чи десь утекли від погоні, -
Такі неприродно червоні?..”
Погасло у грудях горіння,
Як вирвав він мрію з корінням,
Одвічну печаль стародавню,
Жадану давно, не уявну.
Ще смуток вернув та утому,
Як діда проводив додому…
|