Нічого зайвого немає, Лише два кольори одні, Що прапор їх в собі єднає На шовковистім полотні. Дві смуги, злиті воєдино, Глибокий зміст в собі несуть, Вони є символом країни, І в цьому їх найвища суть. Одна зі смуг – то колір неба, Його безмежная блакить, На нього глянути лиш треба – І в височінь душа летить. Під ним і дихається легше, Й серце прискорює биття, І б’ється так, немов уперше Відчуло у собі життя. То материнські очі ніжні, Що випромінюють любов, Пробачать помилки колишні І стануть лагідними знов. Ці очі пам’ять не забуде, Куди б життя не занесло, І завжди згадувати буде І їх блакить, і їх тепло. А друга смуга – то пшениця, Що дозріває у жнива, Золотом сонця колоситься Й шепоче з вітром, мов жива. То соняшників цвіт рум’яних, Що вкрили степові поля, Немов в обіймах полум’яних Палає влітку вся земля. То праці тяжкої години Біля тієї рідної землі, То щира усмішка людини, Що українцем звуть її. Мов сама доля фарби взяла, І що не знайдеш у словах, Навіки пензлем змалювала У двох звичайних кольорах.
|