Її свіжу і ніжну красу
Я назавжди у серці залишу,
Крізь життя я її пронесу,
Бо не знайду таку я ще іншу. Полум’яні барвисті світанки
Я душею поглину навіки,
І росою окроплені ранки,
І гаї, і озера, і ріки. Таємничу розмову лісів
Я у шелесті листя відчую
Й колискової тихої спів
Вітру в полі пшеничнім почую. Озирнувшись, побачу довкола
Дні, прибрані калиновим цвітом,
І вдихну вечори з матіоли,
І зігріюсь ночей оксамитом. Мов цілющий нектар, увіп’ю
Кришталеві джерела прозорі,
І вінок з її квітів зів’ю,
І вплету в нього яснії зорі. Із дощів її візьму краплини
У пелюстки піонії чисті
Й нанизаю, неначе перлини,
В діамантово-срібнім намисті. Я на шлях у життя простелю
Зі степів її трави шовкові,
І блакитним струмком розіллю
Соковиті стежки барвінкові. І куди лиш по ним побіжу,
І чужини які мене зваблять,
Наче дар, у душі збережу
Про красу її вічную пам’ять. На країни ж бо щедра земля,
Та вона на землі лиш єдина,
Синьоока красуня моя
З мелодійним ім’ям – Україна.
| 
у Вас 
0
