І журавлиха з туги заридає

А щезне рідна Україна

І стихнуть дзвони солов*я

І на столі зачерствіє хлібина

Без ім*я Сина і Отця.

І журавлиха з туги заридає

Над попелищем грішних днів.

Дурман зерно повсюди розсіває

І плодить ненависть і родить гнів.

Ні верби тихі,ні глибокі води,

Ні сонця квіт,ні запахи отав,

Ні гарбузи у позолоті на підводі

Розкладені,хазяїн бо ж подбав,

Ніщо не оживить байдужу душу,

Збідніла кров по тілу шкандиба.

Не вирвуть мама вже достиглу грушу,

Бо руки виверта з калічена доба.

Кати сміються,серебряться очі,

Тремтить осикове гілля,

Збуваються слова,Тарасови,пророчі,

Убите небо і задушена земля.

Як щезне,згине Україна

І стихнуть дзвони солов*я,

Кому тоді молитва сина?

Зімкну повіки тихо я.