П'ЄСА-КАЗКА "ВОЗНИКІВНА" частина третя

ОЛЯ:                       На  перевіз  чекаєте,  панянко?

                                   Сідайте  в  човен.  Я  перевезу,

                                   Бо  батечко  поїхали  ще  зранку

                                   У  верболозі  різати  лозу.

КУПАВА:               Мене  ти,  бачу,  знову  не  впізнала,

                                    Княгине  Ольго?  Не  дивуйся  так.

ОЛЬГА:                    О,  матінко!  Це  знову  ти,  Купаво?

                                  Чи  це  видіння?

КУПАВА:                 Може  долі  знак…

                                      Чого  сумуєш,  дівчино-голубко,

                                     Чи  може  щось  наснилося  у  сні?

                                     Чекай  сватів.  Вони  прибудуть  хутко.

                                     Тебе  помітив  князь  сам  по  весні.

 ОЛЯ:                        Смієшся  наді  мною  знов,  Купаво.

                                     Коли  це  князь  в  краях  оцих  бував?

КУПАВА:                 Бо  ти  його,  голубко,  не  впізнала.

                                      Згадай  мисливця,  що  тебе  прохав

                                      На  берег  той  надати  перевозу.

                                      Тобі  він  оберіг  свій  передав.

ОЛЯ:                          Про  себе  звістку  він  не  дав  ні  разу.

                                      Про  мене  мабуть  зовсім  не  згадав.

                                      А  оберіг  той  був  мені  за  плату.

                             Ношу  його  я  досі  на  собі.

                             Чи  князь  він?  Не  могла  того  впізнати.

                              Ой,  дивне  ти  говориш,  далебі!

КУПАВА:            Хитрунко,  а  скажи  мені  по-правді

                                Чому  ти  носиш  оберіг  його?

ОЛЯ:                      Бо  зовсім  він  мені  не  на  заваді.

КУПАВА:            Ховаєш  оченята  ти  чого?

                                Не  червоній,  бо  в  серденьку  дівочим

                                З  весни  зерно  кохання  проросло.

                                І  не  ховай  від  мене  ясні  очі

                                У  серці  щастя  маком  розцвіло,

                                А  цвіт  оцей  на  щічках  аж  відбився.

                                Чом  зажурилась,  серденько  моє?

ОЛЯ:                     Та  князь  отой  на  мене  й  не  дивився,

                                 Бо  я  звичайна.  Кращі  мене  є.

                      Ось  подружки  мої - вони,  мов  цвіт  калини,

                                 До  них  вже  залицялись  женихи…

                                 А  я … Ніхто  і  оком  не  накинув!

                                 І  марно  вишивала  рушники…

                                 А  ти  говориш:  «Князь  іде  з  сватами!»

                                 Навіщо  дуриш?  Наче  я  з  бояр?

                                 Князям  не  родичатись  з  бідаками…

КУПАВА:             Голубонько,  твоїх  напився  чар

                                 Князь  Ігор.  Ти  одна  в  душі  у  нього.

ОЛЯ:     (Скрикнула) Не  чарівниця  я!..

                                  Не  чарувала  я  ніде,  нікого!

                                  Хай  свідком  в  цьому  буде  нам  Земля!

КУПАВА:              Не  гнівайся,  голубко,  витри  сльози.

                                  То  чари  інші.  То  прийшла  любов,

                                  А  від  кохання,  навіть  і  в  морози

                                  Усе  навколо  зацвітає  знов!

                                  Ти  розумом  і  станом  покорила,

                                  Та  мудрістю  і  вродою  взяла,

                                  І  князю  з  роду  знатного  не  мила

                                  Ні  панна,  ні  бояриня  була.

                                  Тому  й  сватів  до  тебе  засилає.

                                  Ти  не  барись.  Готов-но  рушники,

                                  Княгиня  Ольго!…  Чуєш  хтось  гукає?

ОЛЯ:                       То  водять  хороводи  у  ріки.

КУПАВА:              Які  людські  солодкі  й  гарні  пісні.

                               У  них  і  сум,  і  радість,  і  любов…

                                   Вони  завжди  хвилюють.  Думи  різні

                                   Навіюють  у  душу  знов  і  знов.

 ОЛЯ:                      І  ти,  Купаво,  можеш  сумувати?

КУПАВА:               Дивуєшся?  А  я  така  ж  сама.

                                   Лише  мені  дано  багато  знати.

                                   Рятунку  від  того  знання  нема.

                                   Воно  тягар  для  мого  серця  стало,

                                   Воно  лягло  прокляттям  для  душі

                                   І  дару  того  краще  б  я  не  мала…

ОЛЯ:        :              Купавонько,  бідаченько!..

КУПАВА:              Лиши!

                                   Нема  чого  журитись  наді  мною.

                                   У  всього  сущого  є  свій  талан…

                                                (Ніби  в  трансі)

                                  Корону  долі  бачу  над  тобою

                                  І  твій  величний,  і  могутній  сан.

                         Я  бачу,  що  ти  Русь  з  колін  підняла,

                            Проклала  шлях  й  новий  дороговказ…

                            І  стане  непорушною  Держава…

                            Ні,  ні,  не  ти!  Тобі  іще  не  час!..

                            Твій  внук  здобуде  іще  більшу  славу.

                            Всі  вороги  Русі  під  ним  впадуть

                            І  Русь  свята  тоді  могутня  стане,

                            І  три  народи  в  Києві  зростуть!

ОЛЯ:                Ой,  лишенько,  нащо  таке  пророчиш?

                            Аж  лячно  стало  раптом  так  мені!

КУПАВА:        Голубонько,  чи  хочеш,  чи  не  хочеш

                            А  збудеться  усе  оце…

ОЛЯ:                О,  ні!

ДІВЧАТА   (Гукають)    Агов!

ОЛЯ:                 Гукають.  То  мабуть  дівчата?

                             Ти  де,  Купаво,  де  ти?  Не  тікай!..

                   Таке  привиділось,  не  впасти  і  не  встати!

                     Чи  то  наснилося?  Зі  страху  хоч  волай!

1-ша  ДІВЧИНА:  Ой,  подружко,  сестрице,  я  гукаю,

                                 А  ти  не  чуєш,  начебто  зі  сну!

                                 Тебе  свати  на  дворі  вже  чекають.

                                 Сам  князь  засватав  рибоньку  ясну.

                                 Ходімо,  серце,  красно  заквітчаю

                                 Тебе  в  стрічки,  віночок  запашний.

                              Скоріше,  любко,  вже  тебе  чекають

                                 І  суджений,  й  свати,  і  батько  твій.

КУПАВА:  (Чути  голос)  Щасти,  Княгине  Ольго!

ОЛЯ:                      Чуєш?

ДІВЧИНА              Чую!

                                   В  Славуті  десь  плескається  вода.

                                   Тебе,  серденько,  зараз  приберу  я

                                   І  будеш  найгарніша  молода…

ОЛЯ:                        Хоч  на  хвилинку  залиши,  голубко,

                                    Мене  на  самоті.

ДІВЧИНА:               Гаразд,  піду!

                            Та,  серце,  ти  лишень  вертайся  хутко!

ОЛЯ    (Сама)         О,  що  чекаю  я,  чи  радість,  чи  біду?

                               Мій  рідний,  краю!..  Ти,  Славуто  славна,

                               Мій,  човник  бистрий,  луки  і  ліси,

                               Високі,  запашні,  шовкові  трави,

                               Що  гнуться  на  світанку  від  роси,

                               Не  забувайте  просту  Возниківну,

                               Що  босоніж  ходила  по  луках,

                               Я  тут  була  господарка,  царівна

                               І  вільна  я  була,  неначе  птах.

                               Прощай!  Мене  чекають  інші  люди

                               І  інша  доля,  і  чужа  земля.

                               Я  більше  Возниківною  не  буду,

                               Тепер  -  княгиня  Ольга  справді  я!

КУПАВА  (Голос).Княгиньо   Ольго,  не  забудь  Купаву!

                               Не  забувай  ні  рід свій,  ні  свій  край!...

ОЛЯ:                    Я  все  життя  в  душі  плекати  стану

                                 Ці  береги  Славути - тихий  рай!

                                 Прощай,  прощай!  Прости!

                                 Чекає  доля!...