ОЛЯ: На перевіз
чекаєте, панянко?
Сідайте в
човен. Я перевезу,
Бо батечко
поїхали ще зранку
У верболозі
різати лозу.
КУПАВА: Мене
ти, бачу, знову
не впізнала,
Княгине Ольго?
Не дивуйся так.
ОЛЬГА: О, матінко!
Це знову ти,
Купаво?
Чи це
видіння?
КУПАВА: Може долі
знак…
Чого сумуєш,
дівчино-голубко,
Чи може
щось наснилося у сні?
Чекай сватів.
Вони прибудуть хутко.
Тебе помітив
князь сам по
весні.
ОЛЯ: Смієшся наді
мною знов, Купаво.
Коли це
князь в краях
оцих бував?
КУПАВА: Бо
ти його, голубко,
не впізнала.
Згадай мисливця,
що тебе прохав
На берег
той надати перевозу.
Тобі він
оберіг свій передав.
ОЛЯ: Про себе
звістку він не
дав ні разу.
Про мене
мабуть зовсім не
згадав.
А оберіг
той був мені
за плату.
Ношу його
я досі на
собі.
Чи князь
він? Не могла
того впізнати.
Ой, дивне
ти говориш, далебі!
КУПАВА: Хитрунко, а
скажи мені по-правді
Чому ти
носиш оберіг його?
ОЛЯ: Бо зовсім
він мені не
на заваді.
КУПАВА: Ховаєш оченята
ти чого?
Не червоній,
бо в серденьку
дівочим
З весни
зерно кохання проросло.
І не ховай від
мене ясні очі
У серці
щастя маком розцвіло,
А цвіт оцей на
щічках аж відбився.
Чом зажурилась,
серденько моє?
ОЛЯ: Та князь
отой на мене
й не дивився,
Бо я
звичайна. Кращі мене
є.
Ось
подружки мої - вони, мов
цвіт калини,
До них
вже залицялись женихи…
А я … Ніхто
і оком не
накинув!
І марно
вишивала рушники…
А ти
говориш: «Князь іде
з сватами!»
Навіщо дуриш?
Наче я з
бояр?
Князям не
родичатись з бідаками…
КУПАВА: Голубонько, твоїх
напився чар
Князь Ігор.
Ти одна в
душі у нього.
ОЛЯ: (Скрикнула) Не чарівниця я!..
Не чарувала
я ніде, нікого!
Хай свідком
в цьому буде
нам Земля!
КУПАВА: Не гнівайся,
голубко, витри сльози.
То чари
інші. То прийшла
любов,
А від
кохання, навіть і
в морози
Усе навколо
зацвітає знов!
Ти розумом
і станом покорила,
Та мудрістю
і вродою взяла,
І князю
з роду знатного
не мила
Ні панна,
ні бояриня була.
Тому й сватів до
тебе засилає.
Ти не
барись. Готов-но рушники,
Княгиня Ольго!…
Чуєш хтось гукає?
ОЛЯ: То водять
хороводи у ріки.
КУПАВА: Які людські
солодкі й гарні
пісні.
У них
і сум, і
радість, і любов…
Вони завжди
хвилюють. Думи різні
Навіюють у
душу знов і
знов.
ОЛЯ: І ти,
Купаво, можеш сумувати?
КУПАВА: Дивуєшся? А
я така ж
сама.
Лише мені
дано багато знати.
Рятунку від
того знання нема.
Воно тягар
для мого серця
стало,
Воно лягло
прокляттям для душі
І дару
того краще б
я не мала…
ОЛЯ: : Купавонько, бідаченько!..
КУПАВА: Лиши!
Нема чого
журитись наді мною.
У всього
сущого є свій
талан…
в
трансі)
Корону долі
бачу над тобою
І твій
величний, і могутній
сан.
Я бачу,
що ти Русь
з колін підняла,
Проклала шлях
й новий дороговказ…
І стане
непорушною Держава…
Ні, ні,
не ти! Тобі
іще не час!..
Твій внук
здобуде іще більшу
славу.
Всі вороги
Русі під ним
впадуть
І Русь
свята тоді могутня
стане,
І три
народи в Києві
зростуть!
ОЛЯ: Ой, лишенько,
нащо таке пророчиш?
Аж лячно
стало раптом так
мені!
КУПАВА: Голубонько, чи
хочеш, чи не
хочеш
А збудеться
усе оце…
ОЛЯ: О, ні!
ДІВЧАТА (Гукають) Агов!
ОЛЯ: Гукають. То
мабуть дівчата?
Ти де,
Купаво, де ти?
Не тікай!..
Таке привиділось,
не впасти і
не встати!
Чи то
наснилося? Зі страху
хоч волай!
1-ша ДІВЧИНА:
Ой, подружко, сестрице,
я гукаю,
А ти
не чуєш, начебто
зі сну!
Тебе свати
на дворі вже
чекають.
Сам князь
засватав рибоньку ясну.
Ходімо, серце,
красно заквітчаю
Тебе в
стрічки, віночок запашний.
Скоріше, любко,
вже тебе чекають
І суджений,
й свати, і
батько твій.
КУПАВА: (Чути
голос)
Щасти, Княгине Ольго!
ОЛЯ: Чуєш?
ДІВЧИНА Чую!
В Славуті
десь плескається вода.
Тебе, серденько,
зараз приберу я
І будеш
найгарніша молода…
ОЛЯ: Хоч
на хвилинку залиши,
голубко,
Мене на
самоті.
ДІВЧИНА: Гаразд, піду!
Та, серце,
ти лишень вертайся
хутко!
ОЛЯ (Сама) О,
що чекаю я,
чи радість, чи
біду?
Мій рідний,
краю!.. Ти, Славуто
славна,
Мій, човник
бистрий, луки і
ліси,
Високі, запашні,
шовкові трави,
Що гнуться
на світанку від
роси,
Не забувайте
просту Возниківну,
Що босоніж
ходила по луках,
Я тут
була господарка, царівна
І вільна
я була, неначе
птах.
Прощай! Мене
чекають інші люди
І інша
доля, і чужа
земля.
Я більше
Возниківною не буду,
Тепер -
княгиня Ольга справді
я!
КУПАВА (Голос).Княгиньо Ольго,
не забудь Купаву!
Не забувай
ні рід свій, ні свій
край!...
ОЛЯ: Я все
життя в душі
плекати стану
Ці береги
Славути - тихий рай!
Прощай, прощай!
Прости!
Чекає доля!...
та
у Вас 
0
