Лиши мені маленьку крихту неба,
де я літаю вільною від тебе,
де я співаю і не чуєш ти,
не пробуй від усього вберегти і заховати в затісні обійми,
до візуалі зменшити мій світ.
Бо я боюсь у тобі розчинитись
і зникнути з лиця землі. Лиши мені мої нестримні сльози-
росу, в якій купається душа.
Лиш придивись - страшні, здавалось, грози,
а ними починається весна. Лиши за мною право на помилки,
і не будуй тих замків і фортець.
Бо там де є замок - нема довіри,
мене від мене ти не вбережеш. Лиши мені життя, нехай воно вирує,
руйнує всякі греблі - не тримай.
Я все що хочеш в світі подарую,
лиш мої два крила не забирай...
| 
та
у Вас 
0
