"Стареньке серпневе літо..."

Стареньке серпневе літо
ішло, шкутильгало,
уже догорало,
замучене, стомлене літо.

Шумів по-осінньому вітер,
несамовито
розхитував літо,
шумів і боровся із літом.

Я вирішив також померти із літом,
померти зухвало,
бо літо вмирало
і сонце, здавалось, із літом.

Я більше ніколи не бачив би світла,
та осінь настала,
яка дарувала
ще більше, ніж сонячне світло…

У шепоті вуст найніжніших,
із присмаком жовтого листя,
у чарах очей твої карих,
в словах, що для мене, як ліки,
та осінь, мов казка;
залишся, будь-ласка,
моєю Любов’ю навіки…

31.08.-01.09.2006

* * *