|
На повні
груди дихнула, коли
поступила до медичного
інституту. Вчилася на відмінно,
ще й допомогу
з колгоспу отримувала. До баби
Каськи за шість
років так і
не приїздила. Вже
майже на при
кінці навчання , чисто
випадково зустріла з
Каськиного села жінку
і та їй
оповіла, що стара
померла.
В той
самий час зустріла
Петрунеля своє кохання.
Віддалася всім серцем. Готова була
і душу за
нього покласти. Та
не довго тішилась.
Відкинув він її
так жорстоко, наче
який непотріб. Вона і те пережила.
Тільки в очах з’явилося
щось таке, що
нагадувало стару Каську.
Вже років
з два вона
працювала в лікарні
швидкої допомоги. Одного
дня приїхала на
виклик… Двері відкрив
він блідий, схвильований.
У неї перехопило
подих, але вигляду
не подала. Пройшла
до кімнати. В
ліжечку лежав хлопчик трьох місяців. Одразу визначила – крупозна пневмонія.
Дитя задихалося. В машині
йому стало ще
гірше…
Потім
вона сама себе
намагалась виправдати: «Якби
він не поїхав
тоді, може б
того була не
зробила, але він
був поруч і
обіймав за плечі
іншу. Наче щось
штовхнуло її в
груди, ніби не
з власної волі,
набрала вона в
шприц ліки, знала, що
тендітне, зболене дитятко не витримає
цієї дози, а
дитя, неначе зрозуміло, і
так свідомо глянуло
їй в очі,
ніби зазирнуло в
саму душу. Потім,
як у тумані,
вона намагалася повернути
його до життя. Біля
самої лікарні дитятко
ще раз відкрило
очка…
Вона
кричала
і билась, мабуть
більше ніж нещасна
мати. Її заспокоювали. Вважали, що
на неї, як
на молодого лікаря,
так подіяла перша
смерть. Лише вона
знала правду…
Після того Петрунеля вже
не хотіла працювати
лікарем. Поїхала світ
за очі. Спочатку у
Сибір і там трудилась
на будівництві, а
потім повернулася на
Україну. Переїжджала з
одного місця на
друге. Ким тільки
не працювала. Та
тут набирали бригаду
заробітчан помідори збирати.
Так вона і опинилась у
тому селі де
жив Василишин з
трьома дітьми. Тетяні
було тоді дванадцять
років, а найменшому
шість. Поселилася вона
у Миколи. Шкода
ій було і
його, і дітей.
Після роботи і їсти їм
наварить, і попере.
Тетяні платтячко пошила,
а з середущим
займалася по математиці,
він якраз перший
клас закінчив і ніяк
не давались йому
ті цифри, а
молодшенькому перед сном
казки розповідала. Відтануло
у неї серце
за ці півмісяця
і діти прив’язалися до
неї. Особливо Тетянка
і меншенький. Так
їй не хотілося
їхати від них щоб знову
тинятися по світах.
Та й Микола
зажурився. Шкода йому
було розлучатися з цією моторною
гарною жінкою, хоча і мріяти
навіть не смів,
щоб стала вона
йому за дружину.
Сама Петрунеля запропонувала
йому одружитися і
виїхати кудись, де ніхто би
про них не
знав і не
чув.
Сонце вже
високо піднялося і
заглядало в кімнату,
а Василиха так
і сиділа над
купою розкиданих грошей.
Ревіла не порана худоба.
Старий, наче робот, встав
і пішов до
стайні. Прийшла Василиха
до тями тільки
тоді, коли старий
загримів дійницею.
Під вечір
прийшов Панько Бомж.
Він наче щось
збирався сказати, але ніяк
не наважувався. Василиха,
ніби нічого не
було, накрила йому
на стіл і,
як завжди, поставила
чарку.
- Налий,
мамо, ще. - Попросив
Панько. Вона так
само мовчки налила.
Він швидко перехилив
і видихнув так
сильно, наче хотів
разом з тим
повітрям видихнути з себе острах. -
Мамо, я то…я…ну,.. гроші хотів
оті забрати.- Знайшовся нарешті,
бо боявся вимовити
те страшне. Василиха
мовчки прожогом кинулась
до схованки і
простягла йому гроші.
Він швидко пхнув
їх за пазуху.
Повернувся було йти,
але зупинився і
якимось чужим голосом
запитав:
- Коли?
- Коли
почнеться сезон полювання
на качок. Завтра,
все завтра розкажу
докладніше. Гроші сховай,
тільки не в
хаті, щоб не
знайшли. Іди. Завтра…- Махнула
рукою Василиха. Йому
хотілося запитати її: «А хто
їх шукати буде?» -
Але не наважився.
Повернувся і пішов.
| 
у Вас 
1
