Зрада
Дрімає ніч в обіймах тиші
Серед осінніх полинів.
І зігріває погляд лише
Холодне світло ліхтарів.
Край неба місяць, як ікона,
Притих безрадісно один.
Утік від зір він із полону,
Як я з дівочих іменин.
Рої думок нуртують тужно
У розпашілій голові:
Так нагулявся, недолужний,
Що не поможуть чайові.
Впивався весело без ліку
В байдужі стомлені уста,
А потім кинувся навтіки,
Гріха тримаючи хреста.
Тепер тавро несу на лобі
В свою пустелю будніх днів.
Покуштував чужої здоби
Й голодним серцем посумнів… 22.10.10.
| 
у Вас 
0
