За туманами смутку не видно
Твоїх радощів пізніх світань.
Україно, мені нині стидно
Довгі ночі сприймати, як дань
За помилки твої, бо за втому
Від твоєї сьогодні брехні
Почуваюся гостем удома
Серед болів своєї рідні.
Ти глевка, як зволожена глина,
Деформована плином століть, -
Без моєї любові загинеш,
Як без тебе і я, мимохіть.
Серед мороку ночі шукати
Давай разом до світла шляхи.
Наступає година розплати
Нам обом за минулі гріхи…
|