Змій
Що ж та моя голова, бідна та й страждає.
Не сказав би що вона, розуму не має.
Винна в цьому, та змія, гладка і зелена,
Що із вечора в четвер, моргала до мене.
Я до неї так і сяк, думав що задушу.
Та укус її стравив, і тіло і душу.
Взяв за горло кляту гадь, тай кручу, тай
кручу,
До борні не раз ставав, чую що ся
змучив.
Що ж ви скажете на це. То посланець
чорта,
Їй прийшли допомагать бісиків когорта.
Як наскочили всі враз, мене повалили,
Кутуляли по землі, та що раз глумились.
Ще й сьогодні чую яд, хоч вже і неділя.
Зрозуміє не один, що то є похмілля.
У жилках тече не кров, а ще оковита.
Мерехтять іще в очах, бісиків копита.
Та не здамся я отак, не тої натури,
По обіді ще візьму зелену мікстуру.
Треба нечисть виводить, боротись із
змієм.
Гей прибічники гуртуйсь ! Вірю ми
зумієм.