Вже так багато поступів невлучних, Число велике кроків невпопад, Зрясніло аж від помислів беззвучних, І озиратись часто став назад. Призвичаївся жити без любові, Навпомацки, навприсідки, навгад. Десь сокровенне загорнув у собі, А виставив буденне напоказ.
Зітхаючи у сутінку печалі, Міліючи в квапливості руки. В невідані просовуючись далі. Без сенсу зводжу тлінні поверхи. Колись пожну, теперечки що сію. Зберу десь там, й на тік його подам. В снопі достатку матиму надію, Бо ж намагався ... не аби-но як...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Це правда. Так воно і є. Не кожному таке до вподоби і не в кожного така думка та ставлення до України, до рідної землі, до солов'їної, на превеликий жаль, не дивлячись на страшне буремне сьогоденн
у Вас 
0
