Вже так багато поступів невлучних, Число велике кроків невпопад, Зрясніло аж від помислів беззвучних, І озиратись часто став назад. Призвичаївся жити без любові, Навпомацки, навприсідки, навгад. Десь сокровенне загорнув у собі, А виставив буденне напоказ.
Зітхаючи у сутінку печалі, Міліючи в квапливості руки. В невідані просовуючись далі. Без сенсу зводжу тлінні поверхи. Колись пожну, теперечки що сію. Зберу десь там, й на тік його подам. В снопі достатку матиму надію, Бо ж намагався ... не аби-но як...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
