Вже так багато поступів невлучних,
Число велике кроків невпопад,
Зрясніло аж від помислів беззвучних,
І озиратись часто став назад.
Призвичаївся жити без любові,
Навпомацки, навприсідки, навгад.
Десь сокровенне загорнув у собі,
А виставив буденне напоказ. Зітхаючи у сутінку печалі,
Міліючи в квапливості руки.
В невідані просовуючись далі.
Без сенсу зводжу тлінні поверхи.
Колись пожну, теперечки що сію.
Зберу десь там, й на тік його подам.
В снопі достатку матиму надію,
Бо ж намагався ...
не аби-но як...
| 
та
у Вас 
0
