Хтось перлисту сльозу кине. Коли ввійде в святість свят, Хтось з колядкою полине, Де сестра чи, може, брат. Деяких уже немає, Бо у вічність відійшли. За вікном сніжинки грають З вітром, мов колядники.
Хтось думками - в землю рідну, В хату, а її нема, Лине, щоб вітати гідно, Серце сумом обійма. Пригадають тата, маму, Що лежать серед чужих; Хтось затужить за горами, Інші скажуть: туга – гріх.
Там батьки були щасливі, Бо там родились, росли, Там дитяча справедливість, Нині сплять церкви, хрести... Там піст постом був суворим, Віра на крилах несла, Нині в чужих руках гори, Церкви ліси і поля.
Нині тиша Бога молить І стереже наших правд, Мовчать церкви, мовчать школи, Чужий дзвонар дзвони вкрав. На цвинтарях – сумні тіні, Душі ждуть на парастас... А ми, скажіть, де ми нині? Їдьмо – земля кличе нас.
Відсахнімось від чужого – Не він паном правд святих. В рідній мові нам до Бога Треба нести молитви. Наші діти, наші внуки Хай несуть в майбутність гімн; Вони – наша запорука І про це співаймо всім. 19.12.2010р.
Хай вона, значить надія, Буде з нами. І ми Будьмо з нею. Так треба. З повагою Василь Шляхтич
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
