|                                                         
В. К…   Дивлюся крізь проталене віконце На двір із – під приплющених повік. Чомусь сніги виблискують на сонці, Здається, яскравіше з року в рік. Чи більше світла, чи стомились очі, Чи, може, просто сніг тоді горить, Коли віщую сам собі пророче, Що скоро вже життя порветься нить? Я з кожним роком все чіткіше бачу Між блідістю й яскравістю межу, - Сніги померкли вдалині неначе І прямо ріжуть очі поблизу. |