В. К…
Дивлюся крізь проталене віконце
На двір із – під приплющених повік.
Чомусь сніги виблискують на сонці,
Здається, яскравіше з року в рік.
Чи більше світла, чи стомились очі,
Чи, може, просто сніг тоді горить,
Коли віщую сам собі пророче,
Що скоро вже життя порветься нить?
Я з кожним роком все чіткіше бачу
Між блідістю й яскравістю межу, -
Сніги померкли вдалині неначе
І прямо ріжуть очі поблизу.
|