| * * * На прощання тебе вдихну
І вгамую свій біль і крик.
Вітром швидко сльозу змахну,–
Ти ж бо усмішку бачити звик. Моя стежка вузенька й пряма
Перетнула широкий твій шлях.
Я вже звикла йти нею сама,
Подолала самотності страх. В вирі буднів твоїх і свят
Легкий спомин ранково війне,
Сколихне відчуття давніх втрат,
Де незвичне прощання моє.
| 
у Вас 
0
