* * * На прощання тебе вдихну І вгамую свій біль і крик. Вітром швидко сльозу змахну,– Ти ж бо усмішку бачити звик. Моя стежка вузенька й пряма Перетнула широкий твій шлях. Я вже звикла йти нею сама, Подолала самотності страх. В вирі буднів твоїх і свят Легкий спомин ранково війне, Сколихне відчуття давніх втрат, Де незвичне прощання моє.
|