19 ПОШТОВХІВ Через дев’ятнадцять поштовхів Серце каже, що зупиниться, Серце каже, що стомилося, Час малий дає на роздуми. Перший поштовх... Я здригаюся. До кінця не розуміючи, Аж до другого бездіючи, Все збагнути намагаюся. Третій поштовх... Жити хочеться. Он четвертий наближається, А мені вже смерть ввижається І душа моя тріпочеться. П’ятий поштовх... Все згадалося: І дитинство, і народження, Випускний і нагородження, Як жилося і кохалося. Шостий поштовх, Аж до сьомого: Діти, школа, їх одруження, Всі хвороби та одужання. Вистача в житті вагомого. Восьмий... Рухаюсь до старості. Пам’ятаю й посміхаюся, Цим періодом пишаюся, Всім бажаю стільки ж радості. Дев’ять... Десять... Руки трусяться. Чи самі, чи серце бавиться І зупинкою цікавиться Та на зло мені вовтузиться? Одинадцятий відлунює... Сил не стало, слів не вистачить. Вороги мене хай вибачать, Друзі в пам’ять щось подумають. До п’ятнадцяти темнішає І тунель тепер ввижається. Рай чи пекло наближається? Розумію, не безгрішний я. Я сто років жив, не каявся, Та шукав своє призначення... Вісімнадцять... Посміхаюся... Дев’ятнадцять... До побачення...
|