| * * * Я та, що розмовляє з вітром, –
Кому ще виллю свою душу,
Коли лукавлю з цілим світом,
Його я щирістю зворушу. Йому повідаю одному,
Кого чекаю дні і ночі,
Хто шлях забув до мого дому,
За ким вже виплакані очі. Його гінцем відправлю бистрим
Припасти до вікна чужого
Зажуреним осіннім листом,
Що красномовніший за слово. Погана звістка, а чи добра –
Ти повертайся поскоріше.
Погожі дні, а чи негода –
Від твого подиху тепліше. Швидка вода зеленооко
Голубить неба тиху вроду...
Безмежно сумно й одиноко
Мені в безвітряну погоду.
| 
у Вас 
0
