* * * Я та, що розмовляє з вітром, – Кому ще виллю свою душу, Коли лукавлю з цілим світом, Його я щирістю зворушу. Йому повідаю одному, Кого чекаю дні і ночі, Хто шлях забув до мого дому, За ким вже виплакані очі. Його гінцем відправлю бистрим Припасти до вікна чужого Зажуреним осіннім листом, Що красномовніший за слово. Погана звістка, а чи добра – Ти повертайся поскоріше. Погожі дні, а чи негода – Від твого подиху тепліше. Швидка вода зеленооко Голубить неба тиху вроду... Безмежно сумно й одиноко Мені в безвітряну погоду.
|