Потомлена від лету,
Від фальші і зневір,
Сумна душа Поета
Торує шлях до зір.
Оточена сліпцями,
Бажаючи прозрінь,
Блукає манівцями,
Кидає в небо тінь...
Втікаючи від скверни
І від облуди слів,
Шукає Правди зерна
На грішній цій землі.
У прагненні до раю,
У тисячах згорань,
Щоразу зазирає
За незбагнену грань.
Іде у невідомість,
Назустріч злим вітрам,
До витоків, додому,
У свій небесний Храм.
Лиш там - у світі істин,
Де янголи живуть,
Знайде нарешті пристань
І власну світло-суть...
| 
у Вас 
0
