Потомлена від лету, Від фальші і зневір, Сумна душа Поета Торує шлях до зір.
Оточена сліпцями, Бажаючи прозрінь, Блукає манівцями, Кидає в небо тінь...
Втікаючи від скверни І від облуди слів, Шукає Правди зерна На грішній цій землі.
У прагненні до раю, У тисячах згорань, Щоразу зазирає За незбагнену грань.
Іде у невідомість, Назустріч злим вітрам, До витоків, додому, У свій небесний Храм.
Лиш там - у світі істин, Де янголи живуть, Знайде нарешті пристань І власну світло-суть...
|