Чічка

Коли хто-небудь із сусідніх сіл шукав Міця Бойка, мало хто й знав про кого йдеться, бо в селі стільки Міців та Бойків, що хоч греблю гати ними, а вже коли пояснювали, що шука-ють саме того Бойка, що малює, люди відра-зу здогадувались: «А, Міцьо Чічка... Поруч з церквою хатина з призьбою та з крислатим горіхом на подвір’ї».

Прозвали його Чічкою не тому, що успадку-вав кличку з діда-прадіда, а через квіти, які малював на стінах, коли білив хати.

«Я вам такі чічки намалюю, що ні Адам в раю не видів!» – хвалився жінкам, коли кликали його білити, або: «Якщо сімплошно¹ – то тридцятку, а якщо з чічками – то п’ятдесятку», – посміхався, називаючи ціну за свою роботу.

Так і залишився Чічкою.

Коли доводилось когось про щось благати, то люди говорили: «Треба го панькати², як Чічку».

Чічку не треба було благати – не відмовляв нікому, але був дуже зайнятий, бо такого маляра не було на всю околицю, тому замовлень мав дуже багато і був змушений їх записувати.

– Чічка записав ня в ірку³, – раділи жони.

Він завжди дотримувався слова, і в назна-чений ним день на стінах хати то-го чи іншого замовника розцвітали віноч-ки з чічками.

– Майстер ви, пане Бойко! – похвалив одного разу панотець Чічку.

«Знову треба парафію білити», – хитро посміхнувся Чічка.

– Бог обдарував вас талантом! – продовжу-вав панотець.

«Ні, хай собі шукає іншого», – при-го-товлявся відмовити Чічка.

– Золоті руки у вас, пане Бойко!

«Вже три роки підряд білив йому за про-стибіг!».

– Ви б змогли, пане Бойко, святих на-малювати? – враз запитав па-нотець.

– А Калварію⁴ на Коштели хто піктовав⁵?– здивувася Чічка, що панотець не знає цього, хоч то католицькі каплиці, але всі зна-ють, що він їх малював.

– Треба б в церкві Тайну Ве-че-рю пе-ремалювати, Великдень близько! – зітхнув священик.

– Роботи в мене по вуха...

– Добре заплачу вам, пане Бойко, – перервав його священик.

– Скільки? – не витримав Чічка.

– Тисячу!

Чічка трохи здивувався з панотцевої щирості і погодився.

Бідний Чічка днював і ночував в церкві, і через тиждень свіжовимальовані святі вече-ряли собі спокійно на стіні церкви, а маляр, за-доволений своєю роботою, попивав в корчмі холодне пиво.

– Чудова фреска, пане Бойко! – похвалив його священик. – Ось вам п’ятсот!

– Як же це, отче, ви ж казали тисячу!.. – здивувався Чічка.

– Хваліть Бога, пане Бойко, що за тиждень заробили п’ятсот!

– Якщо так, тоді не треба нічого, – сумно відповів Чічка.

– Хай Господь благословить вас, пане Бойко! – зрадів священик.

Та не довго радів панотець, що Чічка за-дарма перемалював Тайну Вечерю, бо під вечір прибіг захеканий паламар і, хрестячись, ледве промовив.

– Курять, отче!

– Хто? – здивувався священик.

– Святі, отче, повечеряли, а тепер запалили люльки та курять!

– Біжи поклич Чічку! – наказав священик.

Чічку не довелось довго шукати, бо корчма – недалеко від парафії.

– Пане Бойко, це великий гріх! – почав священик.

– А обдурювати людей не гріх?

– Давайте не будемо... Ось, ваша тисяча, а тепер ідіть та...

– Півтора! – перебив його Чічка.

– Бійтесь Бога, пане Бойко! Я не можу вам...

– Ну тоді най курять на здоров’я! – по-сміхнувся Чічка.

Панотець почухав потилицю, знав добре, що Чічка свого не попустить, і простяг йому півтора тисячі.

– Я ті люльки сажою намалював, витріть їх вологою ряндинкою – ані сліду від них не залишиться, –  засміявся Чічка, ховаючи в кишеню гроші.

¹ Сімплошно – просто.

² Панькати – благати, ласкаво просити.

³ Ірка – зошит.

⁴ Калварія – хресна дорога.

⁵ Піктовати – малювати.