* * * Гілка засохла - світу розп’яття. Чи гірка доля, а чи прокляття. Чи вже втомилась чекати дива, Чи надто ніжна, надто вразлива. Вітер зламав, а чи сонце спалило, Може, пошкодила сильная злива, Або ж рука людська вік вкоротила, Бо юне серце цвітом згубила. Гілка засохла, як правда гола, Як сльоза матері, чиста й прозора. Вже давно з нею тиша і спокій. Гілка засохла – безмовний докір. Десь розгорається вічне багаття, Та чи врятує це світ від розп’яття…
|