| * * * Гілка засохла - світу розп’яття.
Чи гірка доля, а чи прокляття. Чи вже втомилась чекати дива,
Чи надто ніжна, надто вразлива. Вітер зламав, а чи сонце спалило,
Може, пошкодила сильная злива, Або ж рука людська вік вкоротила,
Бо юне серце цвітом згубила. Гілка засохла, як правда гола,
Як сльоза матері, чиста й прозора. Вже давно з нею тиша і спокій.
Гілка засохла – безмовний докір. Десь розгорається вічне багаття,
Та чи врятує це світ від розп’яття…
| 
та
у Вас 
0
