С. К…
У смутку моєму не винен
Стрімкий і короткий мій вік.
За те, що люблю Україну
Страждати себе я обрік.
Як сни перетлілого літа,
Зникають надії в диму.
Не можу – без радості жити,
Не знаю – радіти чому?
Самому несила збагнути
Питання болюче одне:
- Чому нерозсудлива скрута
Обачний достаток жене?
Брехні полохлива полуда,
Хоробро мене облягла.
Догоди холуйської брудом
Вкриваюсь, буває, зі зла.
Я думав, що все тимчасово,
Що скоро минеться цей біль.
Та всюди – порожні розмови,
І рабська покірність – суціль!
Невже червоніти калина
Від сорому буде повік
Тому, що люблю Україну,
Як друзі мої – звіддалік?..
15.04.11.
| 
у Вас 
1
