Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми - українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні - таки український народ, І не просто населення, як це у звітах дається. І що хміль наш,- у пісні, а не лиш у барилах вина І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край - територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: -Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Хай солодшим од меду нам видався час збуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога. Українці мої! То вкраїнці ми з вам - чи як? Чи в "мочалах" і вмерти судила нам доля пихата? ЧИ в могили забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба? Стерпи." Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? Та хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, І хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил, Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
Цей вірш вже опубліковано на нашому головному сайті "Анумо знову віршувать", а написав його Віктор Баранов. Перейти до головної сторінки з цим віршем та іншими зможете за цією ланкою.
Цей вірш можу назвати взірцем римування та володіння мовою. Тема поезії не нова, але подана майстерно і геніально просто (легко читати, розуміти, сприймати).
коли ми забудемо що ми люди забудемо на якій ми землі щасливі ніколи не будем ні в тілі своєму ані в душі .
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Тема поезії не нова, але подана майстерно і геніально просто (легко читати, розуміти, сприймати).
