До рідної хати.

Дороги, дороги, вам в даль пролягати.
Моя ж бо найдовша, назад привела.
Простує дорога, до рідної, хати
І збуджену пам'ять, хвилюють слова.

Куди б не поїхала, де б не ходила,
Я завжди шукала, людського, тепла.
І в снах, до вас любі, мої, говорила,
І в поглядах милих, прощення звала.

За те, що неправильно вміла робити,
За те, що носила людськая молва,
За те, що не знала, як слід пояснити.
Я хочу сказати, одверті слова.

Звертаюсь до Вічності й буду благати.
Та просьба, від серця, до Бога, зліта.
Простіть, мене мамо! Простіть, мене тату!
До вас, нерозумна і блудна, донька.